Йоаникій Галятовський

Матеріал з Вікіцитат
(Перенаправлено з Іоаникій Ґалятовський)
Йоаникій Галятовський
Стаття у Вікіпедії
Роботи у Вікіджерелах
Медіафайли у Вікісховищі

Йоаникій Галятовський (пол. Joannicjusz Galatowski; бл. 1620, Волинь? — 12 січня 1688, Чернігів) — український православний монах, архімандрит Єлецького монастиря в Чернігові (1669—1688). Випускник, викладач і ректор (1657—1669) Києво-Могилянській колегії. Письменник, агіограф, проповідник і гомілет (теоретик церковного красномовства), педагог, публіцист.

Цитати[ред.]

Із книги «Ключ розуміння», 1659 р.[ред.]

Гравюра титульного листа книги «Ключ розуміння», 1659 р.
  •  

Не жаль мені, що б’є мене те дерево і залізо, яке в стрілі є, бо то чуже, але жаль мені, що мої ж пера орлині б’ють мене, орла[1].

Із «Розмови білоцерківської», 1663 р.[ред.]

  •  

Не без голови свята церква, бо має головою, царем і володарем самого Господа Христа[1].

  •  

Одне тіло, коли має дві голови — виродок; відтак і церква, коли 6 мала дві голови — Христа і папи, була б виродком, чого не годиться казати[2].

  •  

Монархія там, де одна людина управляє, аристократія там, де кілька людей володіють і панують; демократія там, де управляє весь народ[2].

Із книги «Ключ розуміння», 1665 р.[ред.]

  •  

Бог сам через себе, а не через когось іншого відає всілякі речі[2].

  •  

На світі люди, у ділах своїх затверділі, мають серця затверділі[2].

  •  

Морем скляним світ зветься, бо начиння скляне є слабке, легко і прудко б’ється, псується, відміняється[2].

  •  

Світ є морем червоним, бо на світі є війни між людьми, убивства, тиранства; тут кров людська щедро розливається, і від цієї крові світ уже став морем червоним[2].

  •  

Світ є морем мертвим, бо на світі численні люди є грішні, у них тіло хоча й живе, здорове, але душі їхні через гріхи є мертві[3].

  •  

У світовому морі люди ловлені бувають різними сітками[3].

  •  

Багатства є сіткою золотою та срібною, бо коли люди в золоті та сріблі кохаються і його збирають, то про Бога не дбають[3].

  •  

Павук пекельний — дух нечистий; по всіх домах між всіма людьми світськими та духовними і по всьому світу він розтягає свої сіті-гріхи на людей[3].

  •  

Відає сумління твоє, відає і серце твоє, що ти вчинив[3].

  •  

Хто багато їсть і багато п’є, той небагато буде жити на світі[3].

  •  

Багаті через те не можуть довго жити на світі, бо вони печаляться, що не мають де багатства свого сховати[3].

  •  

Мають багаті люди відати, що вони є убогими, а убогі є багатими. Через те багаті є убогими, бо вони ще більшого багатства прагнуть мати, ніби нічого не мали. І ніколи багатством не наситяться. Убогі ж люди є багатими через те, що вони жодного багатства мати не хочуть, бо вони в серці своєму мають скарб духовний: цноти і добрі вчинки[3].

  •  

Одні люди хоч чисті на тілі, але нечисті на душі[3].

  •  

Чотири колеса у возі — чотири головні цноти. Перше колесо — мудрість; друге колесо — мужність; третє колесо — повстримність; четверте колесо — справедливість[3].

  •  

Світ ідолом зветься, бо як ідол зверху гарний, світиться на ньому золото чи срібло[3].

  •  

Маємо відати, що двояка є воля Божа: та, що упереджує вчинки наші, і та, що настає після вчинків наших[4].

  •  

Як темність світлості, як гіркота солодкості, як хвороба здоров'ю і як смерть живому, так невірні люди вірним, злі добрим протиставляються, ненавидять їх та переслідують[4].

  •  

Перша причина, через що злі люди на світі добрих ненавидять: добрим людям Бог дає свою велику ласку, а злим людям не дає такої ласки. Друга причина: добрі люди віддаляються від злих людей, не хочуть із ними товариства. Третя причина: добрі люди не хочуть тих учинків чинити, котрі злі люди чинять[4].

  •  

Глядалищем зветься світ, бо як на глядалищі численні люди біжать до наміченої мети, а тільки один бере почесть[4].

  •  

Небагато людей буде в небі, більше їх буде в пеклі[4].

  •  

Тепер більше людей є на світі, котрі кохаються в порожнюванні, у пияцтві, у збитках і в інших розпустах; менше є таких, котрі тих гріхів стережуться і в добрих учинках кохаються[4].

  •  

Дерев’яним та глиняним начинням називаються люди злі, безбоязні, грішні[4].

  •  

Не можуть багаті неба доступитися, бо вони зле свого багатства заживають[4].

  •  

Люди пишні є ідолами високими та широкими, багато-бо про себе розуміють, великими себе чинять і над інших людей виносяться[4].

  •  

Вугіллям вогненним називають любов, яку ми збудимо до себе в неприятелі нашому, коли його нагодуємо й напоїмо, бо вже матиме в горні своєму любов до нас і з неприятеля приятелем нам стане[4].

  •  

Гріх є ніщо, бо чоловіка в нівеч обертає, позбавляє його добр природжених і надприроджених[4].

  •  

Світ яблуко є райське, яке зверху було гарне, а всередині мало смерть[5].

  •  

Духовний сенс у Божих таємницях захований[5].

  •  

Через те гріхи тяжкими вагами називаються, бо вони нахиляють і тягнуть додолу чоловіка[5].

  •  

Світлістю накази Божі називаються, що їх духовні наші розум та сумління просвічують. Тьмою звуться гріхи, що душевні очі наші засліплюють[5].

  •  

Коло є оборотне і нестатечне, і світ є оборотний і нестатечний: піднесе людину на гонор високий, потім її додолу кине й розіб’є[5].

  •  

Не забезпечуйся, чоловіче, котрого піднесло догори, бо швидко будеш під колом; прудко тебе, чоловіче, світ зрадить: багатого убогим, пана слугою, покровителя невільником учинить[5].

  •  

Котрі люди світом погорджують, тим світ є розіп’ятий. Так само, котрими людьми світ погорджує, ті є для світу розіп’яті[5].

  •  

Маємо розуміти грішника такого, який грішив в немочі або невідомості, а не зі злості[5].

  •  

Троякий є світ: великий, малий і середній. Великий світ є будинок, учинений з небес та елементів — з вогню, повітря, з води, із землі. Малий світ є людина. Середній світ є весь народ людський[5].

  •  

Тіло є ворогом душі, бо воює на душу пожадливостями своїми тілесними і часто душу губить[5].

  •  

Працюймо і порожнювання вистерігаймося, бо в морі вода гірка і солона через те, що море не тече. В ріках-бо вода солодка через те, що тече і рухається[5].

  •  

Люди, коли порожнюють і нічого не роблять, о на них неприятелі душі воюють і душі їхні гріхами забивають[6].

  •  

Назви людину стрілою, яку Бог із всесилля свого, як стрілу, в світ випускає і до неба скеровує. Але часто та стріла летить до пекла, коли чоловік живе зле на світі[6].

Із книги «Небо нове», 1665 р.[ред.]

Гравюра титульного листа книги «Небо нове»
  •  

Правда того не боронить, хто правди не любить[6].

  •  

Немає-бо спокою незгідним, але тільки людям доброї волі[6].

  •  

На щастя не треба сподіватися і в гордість підноситися, бо щастя змінне є[6].

Із твору «Гріхи різноманітні», 1685 р.[ред.]

  •  

Волає про помсту до Бога насилля над людьми убогими, сиротами, вдовами, приходними й невільниками[6].

  •  

Супроти Духа Святого є гріх спротивлення явній правді, коли хто бачить явну правду, однак противиться їй і не хоче її признати[6].

  •  

Супроти Духа Святого є сіяння неприязні межи братією, коли хто сіє неприязнь поміж приятелями і поміж іншими людьми і до звади їх приводить[6].

  •  

Двоякий гріх є: один наш власний, котрий самі чинимо, другий — гріх чужий, що його інша людина чинить, однак ми того чужого гріха стаємо учасниками[7].

  •  

Двоякий знову гріх є: один явний, про якого люди знають, другий — таємний, котрого таємно чоловік чинить, бо того ніхто не бачить[7].

Примітки[ред.]

Джерела[ред.]

  • Мудрість передвічна. Афоризми давніх українських мислителів ХІ - поч. ХІХ ст. Упоряд. Валерій Шевчук. — Київ: Кліо, 2019. — 440 с. — ISBN 978-617-7023-96-7