Івана Чаббак
| Івана Чаббак | |
 Стаття у Вікіпедії
|
Івана Чаббак (англ. Ivana Chubbuck) — американська викладачка акторського мистецтва, письменниця та кінопродюсерка.
Цитати
[ред.]Актор повинен шукати людяність у всьому. Немає такого образу, тексту, п’єси, де ви не зможете знайти людяність. Тобто ви можете знайти правду навіть в абсурдному середовищі, адже будь-яка абсурдна п’єса також спирається на реальні речі. Ви маєте знайти правду цього абсурду, основу тієї події, яка, власне, доводиться до абсурду[1]. |
Звичайно, буває так, що роль – найпростіша, а персонаж «прямий» і погано написаний. Але якщо дотримуватися моєї методики та розглядати його в трьох вимірах, то ми обов’язково знайдемо навіть у найнуднішому герої щось погане і щось хороше. І якщо дійсно глибоко копнути, навіть у найпростішому персонажі можна знайти те зерно, яке допоможе зробити роль яскравою[1]. |
Диплом нічого не вирішує. Ти не отримаєш роботу, якщо в тебе є тільки диплом. Ти не отримаєш нічого, тільки тому що в тебе є освіта. Те, що справді має значення, – це знання. Я сама, чесно кажучи, так і не маю диплома. Але коли вчилася, я кожен семестр брала літературу, ходила на психологію. Я знала, що буду займатися мистецтвом – це була та сфера, яка мені була цікава. Головне – не диплом. Єдине, що має значення, – це твої знання і те, що ти ніколи не зупиняєшся у своєму бажанні вчитися[1]. |
Кожного разу я отримую більше інформації про людей та про людську природу, дивуюся, яка єдність є між людьми по всьому світу. Насправді, ми всі насамперед просто люди. Мені дуже цікаво спостерігати, яким є наш світ. Ми – не різні, нас не розділяє географія та кордони, наш людський світ немає кордонів[1]. |
Зі мною теж таке було: колись я працювала на одній зі студій актрисою, і директор казав: «Якщо ти зі мною не переспиш, ти не отримаєш жодної ролі». Звичайно, я відмовилася. І відповідно ролей не мала. Добре, що зараз є можливість говорити відкрито. Але, я думаю, що ця ситуація певною мірою вплинула й на чоловіків. Іноді в цьому контексті починається полювання на відьом – коли жінки звинувачують чоловіків, які до цього не причетні, щоб знайти деякі лазівки[1]. |
Люди – завжди люди. У нас у всіх однакові проблеми: зі старінням, з нестачею довіри, з тим, що хтось буває розгубленим через самотність, через те, що він почувається недостатньо хорошим для чогось. Я завжди говорю, що акторові треба зважати на первісні людські моменти: що є основою його образу, подорожі його героя. Це не залежить від національності. Усе, що потрібно, – зробити цю ключову рису універсальною людською мотивацією, щоб мати змогу апелювати до максимальної кількості людей[1]. |
Майже у кожній країні є свій стереотип того, який вигляд має людина певної національності в очах іншої людини. За допомогою моєї роботи можна змінити таке одновимірне сприйняття персонажа та перейти до сприйняття у трьох вимірах. Ви можете бути будь-ким, треба тільки це розкрити[1]. |
Мій клас у Лос-Анджелесі – багатонаціональний, наче ООН. Але ми якось вживаємось один з одним. І порада, яку я, зокрема, дала Шарліз Терон, коли вона збиралася грати в «Адвокаті диявола», та всім іншим: зроби свою акторську гру настільки потужною, щоб вони захотіли тобі найняти вчителя з позбавлення акценту. Просто слід робити свою роботу дуже добре, і акцент вам не стане на заваді. Іноді навіть роль можуть змінити під ваш акцент, тому що дуже подобається ваша гра. Гра – це найважливіше[1]. |
Моя техніка вчить відкривати справжні емоції людини, але це не означає, що актор завжди буде грати самого себе. Насправді, всередині нас багато інших людей: митці, вбивці, параноїки. І ми маємо знайти ту маленьку частинку нас, яка буде створювати окрему цінність, та перетворити її на цілісний образ. Моя техніка спрямована саме на це[1]. |
Одна з найпоширеніших помилок – самовпевненість. Часто актори дуже самовпевнені, не покладаються на власні емоції і не розуміють, про що історія його персонажа, що має бути сказано в результаті[1]. |
Наприклад, усі психічні хвороби – шизофренії, манії та ін. – вони є в кожному в маленьких дозах. У великому дозуванні вони переходять у діагноз. Ми беремо ту річ, яка вже існує в акторі, спрямовуємо в роботу, і ця риса стає частиною образу й потім перетворюється в повноцінного персонажа. Словом, моя техніка допомагає вам зрозуміти, як правильно використовувати ту безліч людей, ту частину вас, що міститься в нутрі, щоб ви не грали персонажа, а були ним. Ніхто не любить бути поряд з людьми, які брешуть. Насправді, набагато цікавіше дивитися на людей, які проживають цей момент[1]. |
Сутність мого методу полягає в тому, що кожен актор повинен знайти «правду» свого персонажа. Це все відбувається через особистий біль, переживання того, хто виконує роль. І, використовуючи все це, потрібно перейти до конструктивних дій, щоб втілити персонажа. Також моя методика побудована на динаміці – немає встановленої моделі, це завжди рух, через свої почуття й біль актор приходить до розуміння свого героя[1]. |
Часто, коли ми докопуємося до якоїсь проблеми, учні мене запитують: що ж мені робити? Я завжди відповідаю, що я не психолог. Будь ласка, розберіться самі. Єдине, що я роблю, це беру всі особисті моменти актора й спрямовую їх у правильне русло, щоб він повністю зміг розкрити образ[1]. |
Ще одна моя порада: заберіть жертву з жертви. Ваш персонаж буде жертвою у певних обставинах, але забирайте з образу жертовність. Більшість персонажів проходять через щось, але не жалійте їх та себе. Шукайте інші моменти, які допоможуть вам це подолати[1]. |
Щодо Бейонсе, коли ми працювали над роллю, я запитала в неї: «У тебе є якісь пристрасті?». Вона відповіла: «Картопля фрі». Я їй сказала, що це, звичайно, не спрацює. Насправді, є практичні вправи, які допомагають вжитися в незвичний для тебе стан: відчути себе батьком, якщо в тебе немає дітей, вагітною, якщо ти не вагітна, потяг до алкоголю й наркотичних засобів, навіть якщо ти ніколи їх не пробував. Варіантів багато. І це все є в книзі[1]. |
Примітки
[ред.]
