Єременко Світлана Федорівна

Єременко Світлана Федорівна

Стаття у Вікіпедії

Світлана Федорівна Єременко (15 березня 1959, с. Волиця, Мостиський район, Львівська область, Українська РСР, СРСР) — українська журналістка, письменниця, редактор, медіаексперт, менеджер неприбуткових громадських організацій, авторка книги «Живопис як молитва». Виконавчий директор Інституту демократії імені Пилипа Орлика.

Цитати

«Оповідання, які увійшли до збірки, написані упродовж трьох-чотирьох років ще до Євромайдану, — каже Світлана Єрьоменко. — Нині інший та дуже складний період. Переживаю за наших воїнів, дітей, людей, які залишилися в окупації, багатьох із яких знаю особисто». — про те, що деякі читачі думають, що книга «Терикони пiд лiтаком» про війну на Донбасі, а там цієї теми взагалі немає в інтерв’ю "ФАКТАМ" Светлана Еременко: "Меня очень возмущает, когда слышу, что на Донбассе не было ничего украинского" (2 лютого 2017 року)

«Сьогодні мій головний пріоритет – професійна та громадська діяльність. Серед напрямків роботи інституту моніторинг регіональних медіа у восьми регіонах України, включаючи Донецьку область, зокрема дослідження інформаційного простору на окупованих та звільнених територіях». — про пріоритети у своїй діяльності в інтерв’ю "ФАКТАМ" Светлана Еременко: "Меня очень возмущает, когда слышу, что на Донбассе не было ничего украинского" (2 лютого 2017 року)

«На жаль, мало. В Україні так і не навчилися якісно протистояти інформаційній агресії та російській пропаганді, працювати на випередження. Знаєте, скільки організацій у країні займаються проблемами інформаційного простору? Вісім! І де результат? Ми третій рік кажемо, що люди у «Л-ДНР» перебувають в інформаційній ізоляції. Вони не одержують достовірної інформації з України, піддаються потужному впливу кремлівської пропаганди. І ми втрачаємо прихильників України, наших людей! Приміром, на окупованій території ведуть мовлення більше сорока російських каналів, десять із них — новинні. Додайте сюди сепаратистські сайти, друковані видання, телебачення... Вони працюють активно, якість сигналу відмінна, він досягає і звільнених територій, і прикордонних районів Харківської, Херсонської, Сумської, Чернігівської областей». — про те, що до аналізу проблем в інформаційному просторі недостатньо дослухаються в інтерв’ю "ФАКТАМ" Светлана Еременко: "Меня очень возмущает, когда слышу, что на Донбассе не было ничего украинского" (2 лютого 2017 року)

«Так, багато хто розплакався, коли говорив про Донецьк і зачитував уривки з оповідань. Я родом із Львівщини, виросла на Поліссі, це Житомирщина, а журналістську діяльність розпочинала у Донецьку. Там народилися мої діти, з'явилися справжні друзі. Один із них я вже втратила. Директор Донецького оперного театру Василь Рябенький остаточно залишався з колективом, відчував відповідальність за театр, артистів, костюми, декорації. Його серце не витримало вистав під російськими «Градами»». — про те, що на презентації книги люди плакали в інтерв’ю "ФАКТАМ" Светлана Еременко: "Меня очень возмущает, когда слышу, что на Донбассе не было ничего украинского" (2 лютого 2017 року)

«Коли почалася війна, я раптом зрозуміла, що дуже люблю це місто. І мені приємно, що знайомі донеччани називають мене «наша Світлана», незважаючи на те, що переїхала до Києва дванадцять років тому, 2005-го після «помаранчевої революції». Мені запропонували дуже цікаву роботу у Фундації «Україна — США» — головний редактор журналу «Аспекти самоврядування»». — про любов до міста Донецька в інтерв’ю "ФАКТАМ" Светлана Еременко: "Меня очень возмущает, когда слышу, что на Донбассе не было ничего украинского" (2 лютого 2017 року)

«Після закінчення Київського національного університету імені Тараса Шевченка потрапила за розподілом у газету «Комсомолець Донбасу» (потім вона змінила назву на «Акцент»). Це був дуже цікавий час, епохальний: розвал Спілки та народження незалежної України. З'явився та заявив про себе Народний Рух України, активно працювало Товариство української мови, збиралися світові конгреси українців, став популярним фестиваль «Червона рута». Пишаюся, що не лише писала про ці події, а й брала участь у них. У російськомовній газеті випускала розворот українською мовою «Клуб рiдної мови» (редакція отримувала багато відгуків, люди дякували за ці сторінки), де розповідала про історію Донбасу, про вихідців із шахтарського краю, якими пишається Україна. Їх багато: Іван Дзюба, Василь Стус, Олекса Тихий, Володимир Сосюра, Анатолій Солов'яненко, Михайло Петренко». — про свою діяльність в інтерв’ю "ФАКТАМ" Светлана Еременко: "Меня очень возмущает, когда слышу, что на Донбассе не было ничего украинского" (2 лютого 2017 року)

«1992 року українська громада відкрила у Донецьку українську школу. Конкурс на одне місце у класі становив десять осіб! Потім ми виборювали створення українського ліцею при Донецькому університеті. Почали випускати першу незалежну газету «Східний журнал». Активно працювали Український культурологічний центр, Просвіта, проукраїнські молодіжні громадські організації». — про великий попит на все українське на Донбасі на початку 1990-х років у інтерв’ю "ФАКТАМ" Светлана Еременко: "Меня очень возмущает, когда слышу, что на Донбассе не было ничего украинского" (2 лютого 2017 року)

«Мене зараз дуже обурює, коли чую, що на Донеччині не було нічого українського. Насправді, це не так». — про те, що Донбас український в інтерв’ю "ФАКТАМ" Светлана Еременко: "Меня очень возмущает, когда слышу, что на Донбассе не было ничего украинского" (2 лютого 2017 року)

«Щоразу мені доводилося відстоювати свої матеріали, переконуючи редактора у їхній важливості, і вислуховувати, що я пропагую націоналізм. Після інтерв'ю «Які перспективи у Руху?» редактор укотре відчитав мене і став погрожувати, що зателефонує до КДБ. Я сказала: «Що ж… дзвоніть прямо зараз!» — грюкнула дверима й пішла. Матеріал скоротили, але все ж таки надрукували». — про те, що стояла біля джерел українського відродження на Донбасі в інтерв’ю "ФАКТАМ" Светлана Еременко: "Меня очень возмущает, когда слышу, что на Донбассе не было ничего украинского" (2 лютого 2017 року)

«А 1993-го мене таки виставили з редакції. Уявіть: безробіття, скорочення, купони, порожні полиці у магазинах… У всьому почали звинувачувати незалежність України. Всі ці колишні комсомольці та комуністи мріяли про реванш, повернення назад до СРСР. Спершу мене хотіли скоротити. Але це виявилося неможливим: молода активна журналістка, завдання редакції виконує, від відряджень не ухиляється, хоч і виховує двох маленьких дітей. Мене звільнили за прогул». — про драматичну історію з вигнанням із редакції в інтерв’ю "ФАКТАМ" Светлана Еременко: "Меня очень возмущает, когда слышу, что на Донбассе не было ничего украинского" (2 лютого 2017 року)

«Звісно. Через пережитий стрес захворіла. Поки була на лікарняному, у кабінеті поміняли замок. Мені заборонили писати на політичні теми, «Клуб рідної мови» закрили, мою тематику передали колезі. Зі мною боялися розмовляти — хіба що в туалеті. Редактор на великій дошці в коридорі вивісив усі матеріали на мій захист і прикріпив свої знущальні коментарі. Це стало величезним ударом. Я довго хворіла. Рік не могла писати, відмовилася від кількох цікавих речень». — про те, як захворіла в результаті переслідувань в інтерв’ю "ФАКТАМ" Светлана Еременко: "Меня очень возмущает, когда слышу, что на Донбассе не было ничего украинского" (2 лютого 2017 року)

«1995 року голова Донецького обласного Товариства української мови професор Володимир Білецький запропонував випускати журнал, який має на меті формування української еліти на Донбасі. Ні грошей, ні приміщення, ні колективу не було. Фактично з нуля «розкрутила» журнал «Схід». Дев'ять років була головним редактором. 2000 року ми разом із колегами-журналістами Тетяною Строю та Ігорем Зоцем, головним редактором газети «Донеччина», Едуардом Масловським та Олександром Міщенком створили Донецький прес-клуб». — про розвій українського руху на Донбасі в інтерв’ю "ФАКТАМ" Светлана Еременко: "Меня очень возмущает, когда слышу, что на Донбассе не было ничего украинского" (2 лютого 2017 року)

«Безперечно. Частина колективу переїхала на звільнену територію, частина до Києва, але прес-клуб продовжує активно працювати». — про роль Донецького прес-клубу в інтерв’ю "ФАКТАМ" Светлана Еременко: "Меня очень возмущает, когда слышу, что на Донбассе не было ничего украинского" (2 лютого 2017 року)

«Коли 2008 року почалася економічна криза, я залишилася без роботи. Цікавих речень не було. Щоб не втрачати кваліфікацію, постійно писала рецензії на книги, вистави оперного театру, відгуки про творчість художників. Якось мене запросили на виставку львівського художника-постмодерніста Олега Мінька. Зрозуміла, що це унікальний майстер світового рівня. Ні на кого не схожий. Дуже здивувалась, що про нього навіть скромної брошури немає, хоча відзначали півстоліття творчості. Запропонувала Олегу Терентійовичу та його дочці Ірині написати книгу. Спонсором став Михайло Поживанов, у колекції якого на той момент було близько десяти картин Мінько. Рік працювала над есе «Живопис як молитва». Рецензент, доктор мистецтвознавства, викладач Львівської академії мистецтв Орест Голубець сказав, що за цією книгою цілком можна захистити дисертацію. Сам художник констатував: «Ви зробили те, чого не зробили мистецтвознавці за все моє життя». Олег Терентійович був дуже скромною людиною. Коли ми обговорювали майбутню книгу, попросив: "Не пишіть про мене, пишіть про епоху". Можете уявити завдання? З переляку написала і про епоху, і про художника. Високі оцінки та відгуки галеристів, художників, мистецтвознавців надихнули, дали мені такий потужний енергетичний імпульс, що почала писати прозу. Новели вирвалися як із джерела. Вони просто просилися на сонце, на волю». — про те, що книга «Териконі під лiтаком» не перша у творчій біографії в інтерв’ю "ФАКТАМ" Светлана Еременко: "Меня очень возмущает, когда слышу, что на Донбассе не было ничего украинского" (2 лютого 2017 року)

«Наприкінці 2015 року Спілка журналістів спільно з Київською міською адміністрацією розпочала реалізацію благодійного проекту «Перша художня книга автора». Ідея належала письменнику Володимиру Даниленку. У рамках проекту видали 13 книг письменників-початківців, у тому числі й мою збірку. Книги безкоштовно передали до бібліотек області. На початку 2015 року я здобула премію «Літературні відкриття року», читачі цікавилися, де можна купити книгу. Тому я дуже вдячна видавництву «Український пріоритет» (директор Володимир Шовкошитний), яке перевидало книгу». — про те, як вдалося видати книгу в інтерв’ю "ФАКТАМ" Светлана Еременко: "Меня очень возмущает, когда слышу, что на Донбассе не было ничего украинского" (2 лютого 2017 року)

«Мені цікава людина, особистість. Чому він чинить так чи інакше, що дає йому сили боротися з випробуваннями, що надихає. Наприклад, герой оповідання «Сповідь наркомана» перемагає невиліковну хворобу та пристрасть до наркотиків заради того, щоб поставити на ноги сина, що народився. Героїня новели «У прiрвi» потрапляє у сексуальне рабство. А героїня «Помсти» зводить рахунки з кривдниками, але зрештою розуміє, що покалічила життя багатьох людей і… своє. До речі, читачі зазначають, що хоча оповідання й написано до війни, вони втратили актуальності». — про свої творчі уподобання в інтерв’ю "ФАКТАМ" Светлана Еременко: "Меня очень возмущает, когда слышу, что на Донбассе не было ничего украинского" (2 лютого 2017 року)

««Донецька балада» — про трагедію жінки, чоловік якої у 90-ті через безробіття став бандитом. На жаль, це перегукується з тим, що відбувається на окупованих теренах зараз. Тема рабства теж злободенна. Ми ж знаємо, що в «республіках» зникає безліч людей, яких ніхто не шукає, ніхто не знає, куди вони подіються. Так само великою проблемою є контрабанда наркотиків». — про події на окупованому Донбасі в інтерв’ю "ФАКТАМ" Светлана Еременко: "Меня очень возмущает, когда слышу, что на Донбассе не было ничего украинского" (2 лютого 2017 року)

«Головну героїню, яка вперше прилетіла до Донецька, вразили терикони, які вона побачила з ілюмінатора. Як і мене колись...» — про те звідки взялася назва «Терикони під лiтаком» в інтерв’ю "ФАКТАМ" Светлана Еременко: "Меня очень возмущает, когда слышу, что на Донбассе не было ничего украинского" (2 лютого 2017 року)

«Знаєте, коли переїхала до Києва, не відчувала цього. Не відчувала втрати, адже була можливість будь-якої миті з'їздити до Донецька, зустрітися з друзями, піти до улюбленого оперного театру, який вважаю найсильнішим в Україні, до прес-клубу, який став рідним. Востаннє була у Донецьку наприкінці березня 2014 року. На площі Леніна стояли натовпи з російськими та «колорадськими» прапорами, повсюдно чулася російська говірка. Ось тоді, власне, я відчула, як люблю це місто, як не хочу його втратити. Коли йшла бульваром Пушкіна, сльози потекли самі собою». — про те, що почала сумувати за Донецькому в інтерв’ю "ФАКТАМ" Светлана Еременко: "Меня очень возмущает, когда слышу, что на Донбассе не было ничего украинского" (2 лютого 2017 року)

«Ті, хто прочитав «Терикони під літаком», вважають, що там є пояснення витоків трагічних подій на сході країни. Головний редактор журналу «Журналіст України» Віра Черемних назвала свій відгук про книгу «Предчуття». А нещодавно я дізналася, що мою книгу читають люди, котрі живуть в окупації, передають її один одному. Це дуже приємно. Сподіваюся, вона допоможе їм пережити лихоліття. Адже в цих оповіданнях, окрім драматизму, багато віри в людей, сили духу, любові до Батьківщини». — про читацький запит на книгу «Терикони під літаком» в інтерв’ю "ФАКТАМ" Светлана Еременко: "Меня очень возмущает, когда слышу, что на Донбассе не было ничего украинского" (2 лютого 2017 року)