Єннес де Мол

Єннес де Мол

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Єннес Германн Адріанус Корнеліс де Мол (12 серпня 1963) — нідерландський дипломат. Надзвичайний і Повноважний Посол Королівства Нідерландів в Україні (з 2019).

Цитати

Для мене справа MH17 стала початком моєї роботи в Україні. Звичайно, із цього досвіду можна винести багато уроків, особливо через судове переслідування обвинувачених. Є уроки, які ми винесли з правової точки зору. Ми співпрацюємо в межах Обʼєднаної слідчої групи з Україною та іншими країнами, такими як Австралія та Малайзія. Це також змушує мене знову нагадувати, що війна почалася в 2014 році. Я дуже добре памʼятаю, як ми намагалися повернути залишки літака та тіла загиблих до Нідерландів. Це було надзвичайно емоційно. Я чітко памʼятаю день, коли більше ста чорних автомобілів проїхали дорогами Нідерландів від Ейндговена до Гілверсюма. Я знаю деяких людей, які втратили родичів. Вони живуть із цим.

Для мене справа MH17 стала своєрідним вказівником у моїй роботі в Україні. Коли я прибув сюди у 2019 році, я поїхав до лінії зіткнення. Ми мали багато роботи там із ПРООН (Програмою розвитку ООН), працювали над багатьма питаннями безпеки громад. Я відвідав Вугледар, Бахмут і Станицю Луганську, щоб побачити всі ці місця. І дуже боляче бачити те, що там відбувається. Але я там був, і війна тривала. Її називали війною низької інтенсивності. Щодня гинули четверо-пʼятеро людей. Це теж мало вплив на мене. Це те, що я ношу з собою.

Зараз ми багато говоримо про колоніалізм, імперіалізм Росії. У той час, коли я зустрічався з росіянами та російськими посадовцями (я говорю про 1995 і 1996 роки) вони не могли зрозуміти, що, скажімо, незалежні республіки були дійсно незалежними. Для них це все ще була їхня територія. І це було відчутно.

В Афганістані в нас дійсно були ситуації, коли нас атакували гранатами. Вони летіли, і ми чули дві секунди тривоги, а потім — «бум». Ти відразу знав результат. Тут же тривога триває. У тебе ще є час дістатися до укриття, але ти не знаєш, що станеться, поки не почуєш щось або не отримаєш інформацію по телефону. Тривога тут триває довше. Ось це і є різниця. — Про війну в Афганістані та Україні

Виїхати було важко. Спочатку в Києві ми організували консульський хаб для підтримки людей, особливо нідерландців, які покидали країну. Нарешті, нам і самим довелося виїхати після того, як нам повідомили, що [повномасштабна] війна розпочалася. Раптом ми опинилися в Польщі. Ми шукали місце для ночівлі в Ярославі, але всі готелі були заповнені, оскільки багато людей покидали Україну — ми були серед них. Ми ніби потрапили в поганий американський фільм категорії «Б». Знайшли притулок у монастирі. Після однієї ночівлі там ми вирушили до Жешува, де діяли більше посольств. Це було хороше рішення. Але з того моменту єдине бажання було повернутися. Я був надзвичайно щасливий, що нам вдалося повернутися до України в квітні [2022-го]. — Про евакуацію з Києва у лютому 2022 року

За освітою я — археолог, також вивчав право. Я хотів побачити розкопки в Криму: Феодосії, Керчі та всіх цих місцях. Це був час, коли ще існували купони, й економічна ситуація була складною. Коли я повернувся [в Україну] у 2014 році, уже був значний прогрес, нещодавно відбулася Революція гідності. — Про знайомство з Україною

Звісно, призвичаюєшся до тривог за певний час. Це було не вперше. Я мав досвід роботи в складних умовах в Афганістані. До цього пристосовуєшся. Мені пощастило, що я зміг повернутися до резиденції, де ми жили. Там у нас було бомбосховище. Проте, коли почала працювати система протиповітряної оборони, це було вражаюче. Весь будинок трясся. Дуже дивно чути як дрони літають над річкою поруч із місцем, де ми жили. Тож це мало вплив. Також видно тривогу людей навколо. У кожного своя історія. — Про роботу під час війни

Мене часто запитують про те, як тут жити. Люди стикаються з труднощами — дивляться новини, бачать жахливі речі і думають, що вся країна палає, але це не так. Якщо ви зараз вийдете на вулицю в Києві, побачите зовсім інше життя: є тривога, але водночас життя продовжується, це дуже важко зрозуміти [закордону]. — Про життя в Україні під час війни

Мені дуже подобається креативність української дипломатії. Ви дуже добре справляєтеся з розвінчанням російської дезінформації. Ви креативні. Ви красномовні. Це надзвичайно важливо. Водночас я бачу величезну стійкість вашого народу. Крім того, ви впевнені у своїй позиції. Це має вплив і на нас.

Ми активно займаємося розмінуванням. Люди не можуть повернутися до своїх сіл, якщо там стільки мін. Проблеми — величезні, і ми повинні їх вирішувати. Ми тісно співпрацюємо, щоб розробити інструменти для цього, намагаємося все фінансувати. Я також хочу підкреслити, що ми дуже активно працюємо над питанням відповідальності. Воєнні злочини Російської Федерації мають бути зупинені, задокументовані, а злочинці — притягнуті до відповідальності. Ми співпрацюємо з Міжнародним кримінальним судом. Також активно взаємодіємо з Генеральною прокуратурою України та Міністерством юстиції, намагаючись створити комісії, реєстри збитків і визнання шкоди, завданої людям та країні в цілому. Це надзвичайно важливо. Це займає багато часу, бо я намагаюся бути активним у всіх цих сферах.

Ми були одними з перших, хто повернувся. Це був досить сильний досвід; я дуже чітко памʼятаю, як ми їхали зі Львова через Житомир до Києва. Доїзд до Києва був ускладнений, оскільки деякі шляхопроводи знищили бомбами. Нам довелося їхати через Ірпінь. Раптом ми побачили наслідки війни в населених пунктах вздовж житомирської траси. Ти потрапляєш у зону, де нещодавно були бойові дії, і розумієш, що кожен другий будинок пошкоджений. І це було так близько до столиці, ми були дуже близькі до катастрофи. У машині стало дуже тихо. Це вплинуло на всіх нас. Тоді ми заїхали в Київ — це також було дивно, оскільки місто було порожнім. На вулицях не було людей, магазини зачинені, і лише кілька молодих людей на самокатах їздили містом, що було дуже дивно.

На початку незаконної анексії Криму ти кожен день чув із телевізора: «Крим — наш! Фашисти! Бандеравци!». Це було жахливо. Уся пропагандистська машина почала працювати, стало неможливо дивитися російське телебачення.

Нас запросили поїхати потягом до Миколаєва, а потім автомобілем до Херсона. Ми були в місті, яке вистояло, але все було пограбовано [російськими окупантами]. Не було електрики. Люди ходили приголомшені. Наприкінці нашого візиту ми поспілкувалися з багатьма людьми, відвідали поліцейське відділення, яке використовували росіяни як ізолятор. Це було просто жахливо. Це було брутально. Памʼятаю [як відчув], наскільки російська агресія була близькою, і це дійсно мало величезний вплив. Я був цілковито вмотивованим робити все можливе в моїй сфері відповідальності, щоб допомогти Україні зупинити це. Отже, Херсон став для мене дуже символічним місцем.

Після MH17, що стало катастрофою для нас і потрясло весь світ, ми дуже чітко усвідомили, що там відбувається. Люди були засмучені. Ми хотіли правди, відповідальності, справедливості. У 2016 році ситуація була іншою. Відбувся референдум щодо угоди про асоціацію між ЄС та Україною. Явка була трохи більше 30 %. Невелика більшість проголосувала «проти». Але референдум не стосувався лише України. Він став сигналом невдоволення тим, що відбувалося в Нідерландах. Я також вважаю, що це стосувалося європейської політики загалом. Такими були тодішні настрої. Але в кінці-кінців ми підписали угоду. Пізніше, через повномасштабне вторгнення, ситуація кардинально змінилася. Люди зрозуміли, що агресія виходила від Росії, що це було незаконно, і треба щось робити. Тут курс дій нашого уряду був очевидним.

Позиція Нідерландів полягає в підході, заснованому на заслугах. Ми наполягаємо на справедливих умовах і хочемо брати участь у цьому процесі. Що стосується НАТО, країни-члени Альянсу заявили, що створено Раду Україна-НАТО, яка підтверджує, що майбутнє України в НАТО. Точно сказати який вигляд матиме хронологія — складно. Але це робочий процес. Це питання зростання назустріч одне одному.

Ти сподіваєшся на найкраще, але готуєшся до найгіршого. Це моя позиція. Тоді це сталося, і нам довелося евакуюватися. До цього був негативний досвід евакуації в Афганістані, звідки людей евакуювали занадто пізно. Це вплинуло на ситуацію. Відʼїзд — один із найдивніших моментів, тому що ти не хочеш їхати. Це суперечить усьому, за що я виступаю. Я хочу бути в центрі подій, там, де я можу бути потрібним. — Про евакуацію з Києва у лютому 2022 року

Україна має право захищатися та оборонятися. Це також означає, що потрібно вражати ворога в найболючіше місце. Ось і все.

У 2019 році я міг обрати нову посаду. Ми обговорювали, якою вона повинна бути. Я обрав Україну через її євроатлантичний курс та можливість робити там важливі справи. Я був дуже радий бути там. Перебуваючи тут так довго і в різні періоди, я вважаю, що добре бачити зміни. Вони величезні. Я думаю, що після Євромайдану Україна змінилася ще швидше. Ці пʼять років мали величезний вплив.

У 2019-му я увімкнув телевізор і побачив багато передач українською мовою. Я розумів щось, але не повністю. Я зрозумів, що мушу змінитися, бо за ці пʼять років становище змінилося. Спочатку я вивчав основи української мови. Але під час пандемії у мене, як і у всіх, зʼявилося більше часу. Можна було навчатися через Zoom, тому я зробив свої заняття інтенсивнішими і займався двічі на тиждень. Тоді я досягнув прогресу. Але це також стало, можна сказати, політичною заявою. Тому що для мене, як дипломата, раптом стало важливим завоювати серця і розуми українців. Особливо в часи війни, коли ідентичність ставиться під питання… і навіть під загрозу, мова має вирішальне значення.

Я прибув [в Україну] у 2019-му і це була дуже активна країна. Багато чого відбувалося. Це був час турборежиму, турбоуряду; [Володимир] Зеленський мав монобільшість, тому багато речей відбувались. Потім почалося поширення CoViD-19. Пандемія призвела до бездіяльності, хоча ситуація тут була менш серйозною, ніж, наприклад, у Нідерландах. Потім, звісно, почалася повномасштабна війна. Я усвідомив, що ситуація [з Росією] буде серйозною, у листопаді 2021 року. У той час я зрозумів, що ми повинні готуватися до війни.

Я — дипломат, тому я читав статтю, яка аналізує всі військові конфлікти у світі з 1945 року і те, як їх вирішили. Більшість із них завершилися підписанням певних угод. Однак багатьом із цих угод бракує чітких домовленостей, тому проблеми продовжуються й [конфлікти] можуть спалахнути знову. Мирні врегулювання бувають різними. Потреба в переговорах існує. Але питання в тому, чи є довіра і підґрунтя для переговорів? Ми вважаємо, що це має вирішувати Україна, коли настане правильний момент, але ми можемо допомогти з підготовкою, консультаціями, підтримкою в цілому, а також у створенні умов, щоб Україна сама вирішила, коли настане час для початку мирних переговорів. Ми дуже підтримуємо мирну формулу [Володимира] Зеленського і всіляко намагаємося підтримати й залучити якомога більше країн до цієї мирної формули.

Я люблю Карпати, люблю їздити в Яремче. Також мені сподобалася дорога між Вінницею та Білою Церквою. Вона проходить через безмежні простори, і це красиво, це безкраї сільськогосподарські землі. Я з невеликої країни, де все заповнено, де ми оптимізуємо наш ландшафт і наші землі. А там бачиш цю яскраву красу, і це теж справило на мене величезний вплив. Але також і візити до людей: чи то Чернігів, чи то Кам'янець-Подільський. Це мені теж подобається. Памʼятаю прогулянку в ботанічному саду Чернівців, який був просто чудовим.