Омар Хайям

Матеріал з Вікіцитат

Ома́р Хайя́м (18 травня 1048, Нішапур — 4 грудня 1131) — перський і таджицький поет, математик, філософ.

Повне ім'я: Гіяс ад-Дін Абу-аль-Фатх Омар ібн Ібрахім аль-Хайямі ан-Найшапурі (перс. غیاث الدین ابو الفتح عمر بن ابراهیم خیام نیشابوری).

• Цей гордий небосхил, байдужий лиходій,

Ще жодному із нас не підживляв надій:

Де знайде зігнуту під тягарем людину,

Іще один тягар він накидає їй.

Переклад Василя Мисика

• Ні, не гнітять мене перестрахи й жалі,

Що вмерти мушу я, що строки в нас малі:

Того, що суджено, боятися не треба.

Боюсь неправедно прожити на землі.

Переклад Василя Мисика

• Як жалко, що мені, прихильнику вина,

Дістався цей калам* і келія тісна!

Ти висох молячись, а я в шинку промок.

Зате для мокрого й геєна не страшна!

Переклад Василя Мисика

• Коли єство моє ліпив Творець із глини,

Зарані відав він про всі мої провини.

Якщо від нього й гріх, чому мене він хоче

В день суду ввергнути в палаючі глибини?

Переклад Василя Мисика

• Настало свято. Злих думок воно

Немало зборе.

Підчаший ллє у піалу вино,

Ясне й прозоре.

Намордник посту, молитов оброть

Це свято зніме

Із тих ослів, що ждуть його давно...

О горе, горе!

Переклад Василя Мисика

• Єсть бик у небесах, Волосожаром зветься;

Є й під землею бик, що бачить не дається.

Хто ж оком розуму погляне, той помітить,

Що посередині табун ослів пасеться.

Переклад Василя Мисика