Націоналізм

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до: навігація, пошук

Націоналізм (фр. nationalisme) — ідеологія і напрямок політики, базовим принципом яких є теза про цінність нації як найвищої форми суспільної єдності та її первинності в державотворчому процесі.


  •  

Власний терен, власна місія і почування нехіті до чужих — ось що є найважливіше в окресленні слова «нація».[1]

 

  Юрій Липа
  •  

Коли з погляду мети націоналізм є демократичний, то з погляду форми й методи він є диктатурою.[2]

 

  Юліян Вассиян
  •  

Націоналізм — це бунт проти особистого й гуртового егоїзмів. Бунт проти ідеології, яка ставить інтереси класу над нацією, національної меншості країни над автохтонами.[3]

 

  Дмитро Донцов
  •  

Націоналізм — це дитяча хвороба, кір людства.[4]

 

 

Nationalism is an infantile disease, the measles of mankind.

  Альберт Ейнштейн, 1929
  •  

Під «націоналізмом» я розумію, по-перше, звичку припускати, що людей можна класифікувати як комах, і що цілі мільйони чи десятки мільйонів людей можна впевнено назвати «добрими» чи «поганими». Але по-друге, — і це набагато важливіше, — я маю на увазі звичку ототожнювати себе з певною нацією чи іншою одиницею, розташувавши її поза добром і злом, й не визнавати жодних інших обов'язків, а тільки дбати про її добро.[5]

 

 

By "nationalism" I mean first of all the habit of assuming that human beings can be classified like insects and that whole blocks of millions or tens of millions of people can be confidently labelled "good" or "bad." But secondly – and this is much more important – I mean the habit of identifying oneself with a single nation or other unit, placing it beyond good and evil and recognizing no other duty than that of advancing its interests.

  Джордж Орвелл, травень 1945
  •  

Як можна інакше дивитися на світ, як не з нутра власної нації?[6]

 

  Юрій Липа
  •  

Я не зміг і не зможу національно затуманитись. Можливо, що націоналізму не зношу ще більше, ніж комунізму, і якби я був дуже багатий, то заснував би у якомусь нашому університеті катедру космополітизму і притомности.[7]

 

  Анджей Бобковський
  •  

Саме серед людей вільних професій (адвокатів, лікарів, інженерів, журналістів, учителів тощо) ранні громадянсько-територіальні націоналізми знаходять свою первісну опору.[8]

 

  Ентоні Сміт
  •  

Націоналізм буває двоякий: державотворчий і державоруйнівний — такий, що сприяє державному життю нації, і такий, що це життя роз'їдає. Прикладом першого може бути націоналізм англійський; другого — націоналізм польський, український.
Перший є націоналізм територіальний, другий — націоналізм екстериторіальний і віросповідний. Перший називається патріотизмом, другий — шовінізмом. Коли Ви хочете, щоб була Українська Держава — Ви мусите бути патріотами, а не шовіністами. Що це значить? Це значить, перш за все, що Ваш націоналізм мусить спиратися на любов до своїх земляків, а не ненависть до них, за те, що вони не українські націоналісти.[9]

 

  В'ячеслав Липинський

Див. також[ред.]

Примітки[ред.]

  1. Українська афористика Х-ХХ ст. Під загальною редакцією Івана Драча та Володимира Черняка. — К., Видавничий центр «Просвіта», 2001
  2. Українська афористика Х-ХХ ст. Під загальною редакцією Івана Драча та Володимира Черняка. — К., Видавничий центр «Просвіта», 2001
  3. Українська афористика Х-ХХ ст. Під загальною редакцією Івана Драча та Володимира Черняка. — К., Видавничий центр «Просвіта», 2001
  4. What Life Means to Einstein
  5. Notes on Nationalism
  6. Українська афористика Х-ХХ ст. Під загальною редакцією Івана Драча та Володимира Черняка. — К., Видавничий центр «Просвіта», 2001
  7. Бобковський, Анджей. Війна і спокій. Французький щоденник. 1940–1944. — К.: Критика, 2007. — С. 392
  8. Збірник праць Науково-дослідного центру періодики. – Львів, 2000. – Вип. 7. – С. 216
  9. Лист до Богдана Шемета, 12.ХІІ.1925