Мазепа Іван Степанович

Матеріал з Вікіцитат

• Жаль ся, Боже, України, що не вкупі має сини.
• А за віру хоч умріте і вольностей бороніте! Нехай вічна буде слава, же през шаблю маєм права.
• Та й що ж то за народ, коли за свою користь не дбає і очевидній небезпеці не запобігає? Такий народ неключимістю своєю подобиться, воістину, нетямущим тваринам, од усіх народів зневажаним.
• Кермуючи стільки часу Україною щиро, скільки було моєї снаги та кебети, я не можу, забувши й честь і щиру любов, скласти руки і покинути наш край на волю гнобителя.

[ред.] З доносу Кочубея

• Я просив у царя війська для захисту Києва й України, він відмовив, і нам доведеться шукати дружби в короля Станіслава.
• Москва хоче взяти в тяжку неволю всю Україну.
• Про гетьманів Виговського і Брюховецького: Вони хотіли б вибитися з неволі, та злі люди їх до того не допустили, і ми хотіли б далі дбати про свою непорушність і волю, та ще способів до того не маємо.
• Слова, сказані до полковників: Ви думаєте, що я хочу віддати гетьманство Войнаровському; я сього не бажаю; вільно вам буде вибирати гетьманом кого схочете. Коли між вами є той, хто міг би свою батьківщину захищати, я тому уступлю; коли ж бажаєте залишити на мені цей тягар, то слухайте мене. Доведеться нам, умовившися і постановивши свій намір, братися за шаблі.
• Про повстання Петрика проти російської влади: Нехай би ці ледарі робили те, що мають робити.
• Слова, сказані львівському міщанину Русиновичу: Щоби тільки Бог дав мені сили і здоров'я, котре ослабло, я прихильний полякам. Бачу, що цар образив Польщу, але й Україну він сильно обтяжив.