Лісова пісня

Матеріал з Вікіцитат
Ця стаття належить до вибраних цитат україномовного розділу Вікіцитат
Обкладинка першого видання.
Вікіпедія
Вікіпедія

«Лісова пісня» — драма-феєрія в трьох діях Лесі Українки, написана у 1911 році.

Цитати[ред.]

Мавка[ред.]

  •  

Ну, як-таки, щоб воля — та пропала?
Се так колись і вітер пропаде![1]

  •  

Не точи! Се кров її.
Не пий же крові з сестроньки моєї![1]До Лукаша, коли той хотів наточити соку із берези.

  •  

Німого в лісі в нас нема нічого.[2]

  •  

Нічого. Спала. Хто ж зимою робить?
Спить озеро, спить ліс і очерет.[3]Відповідь на запитання Лукаша, що вона робила взимку.

  •  

Ні! Я жива! Я буду вічно жити!
Я в серці маю те, що не вмирає.[4]

Лукаш[ред.]

  •  

Щоб наші людські клопоти збагнути,
то треба справді вирости не в лісі.[5]

  •  

І та вже відьма? — Ба, то вже судилось
відьомською свекрухою вам бути.
Та хто ж вам винен? Ви ж її хотіли.[6]

  •  

Добро? А може, там згорить і лихо?..[7]

  •  

Чого боїшся? Дурня не боялась,
а мудрого боїшся?[7]До Килини.

Дядько Лев[ред.]

  •  

Ей! не вчись брехати,
бо ще ти молодий! Язика шкода![8]До Лукаша.

  •  

…де ж є відьма в лісі?
Відьми живуть по селах…[9]

  •  

Що лісове, то не погане, сестро, —
усякі скарби з ліса йдуть…[9]

  •  

…треба тільки слово знати,
то й в лісовичку може уступити
душа така саміська, як і наша.[10]

  •  

Хліб добрий, дівонько, а не людина.[11]

Лісовик[ред.]

  •  

Люблю старого. Таж якби не він,
давно б уже не стало сього дуба,
що стільки бачив наших рад і танців,
і лісових великих таємниць.
Вже німці міряли його, навколо
втрьох постававши, обсягли руками —
і ледве що стікло. Давали гроші,
таляри биті, людям дуже милі,
та дядько Лев заклявся на життя,
що дуба він повік не дасть рубати.
Тоді ж і я на бороду заклявся,
що дядько Лев і вся його рідня
повік безпечні будуть в сьому лісі.[12]

  •  

Ні, дитинко,
я не держу тебе. То Водяник
в драговині цупкій привик одвіку
усе живе засмоктувати. Я
звик волю шанувати.[1]До Мавки.

  •  

…минай людські стежки, дитино,
бо там не ходить воля, — там жура
тягар свій носить. Обминай їх, доню:
раз тільки ступиш — і пропала воля![1]До Мавки.

  •  

…ніяка туга
краси перемагати не повинна.[13]

  •  

Не гідна ти дочкою лісу зватись!
бо в тебе дух не вільний лісовий,
а хатній рабський![14]

Русалка[ред.]

  •  

З якого часу тут русалки стали
невільницями в озері? Я — вільна!
Я вільна, як вода![15]До Водяника.

  •  

То се тут люди будуть? Ой ті люди
з-під стріх солом'яних! Я їх не зношу!
я не терплю солом'яного духу!
Я їх топлю, щоб вимити водою
той дух ненавидний.[16]

  •  

Кохання — як вода, — плавке та бистре,
рве, грає, пестить, затягає й топить.
Де пал — воно кипить, а стріне холод —
стає мов камінь.[17]

Килина[ред.]

  •  

Та я б і цілий ліс продати рада
або протеребити, — був би грунт,
як у людей, не ся чортівська пуща.[18]

  •  

І що нам з того лісу за добро?
Стикаємось по нім, як вовкулаки,
ще й справді вовкулаками завиєм![18]

  •  

Ну вже ж і матінка, Лукашу, в тебе! —
залізо — й те перегризе![19]

Мати Лукашева[ред.]

  •  

О, вже й розвиднилось, а та все спить.
Килино! Гей, Килино! Ну, та й спить же!
Бодай навік заснула… Встань! А встань,
бодай ти вже не встала![20]

Водяник[ред.]

  •  

В моїй обладі
вода повинна знати береги.[21]

«Той, що греблі рве»[ред.]

  •  

Найкраще для Русалки
сидіти край рибалки,
глядіти неборака
від сома та від рака,
щоб не відгризли чуба.
Ото розмова люба![22]До Русалки.

Діалоги[ред.]

  •  

Лукаш: Ой скажи, дай пораду,
як прожити без долі!
Доля: Як одрізана гілка,
що валяється долі![23]

Про п'єсу[ред.]

  •  

Взялась я до нової уліти — фантастичної на сей раз — voila![24][25]Уривок листа до Олени Пчілки (16 липня 1911)

  — Леся Українка
  •  

А проте я не згадую лихом волинських лісів. Сього літа, згадавши про їх, написала «драму-феєрію» на честь їм, і вона дала мені багато радощів, хоч я й відхорувала за неї (без сього вже не йде!). Се, властиве, ein Märchendrama, по термінології Гауптмана (так він зве свій «Потоплений дзвін»), але я не знаю, як би се могло по-нашому зватись.[26]Уривок листа до Агатангела Кримського (27 жовтня 1911)

  — Леся Українка
  •  

Мушу признатись, що таки й ся нова драма (що тепер посилаю — «Лісова пісня») стала мені трохи на заваді. Правда, писала я її дуже недовго, 10-12 днів, і не писати ніяк не могла, бо такий уже був непереможний настрій; але після неї я була хвора і досить довго «приходила до пам'яті».[27]Уривок листа до сестри Ольги (9 листопада 1911)

  — Леся Українка
  •  

Та не думай, однак, що я мало ціню уважне читання з руки ближчої родини, ні, я його ціню найбільше, це я зовсім щиро кажу, і успіх «Лісової пісні» серед вас вважаю за великий тріумф собі, тим більше що я його не сподівалась чогось. <…> Мені здається, що я просто згадала наші ліси та затужила за ними. А то ще я й здавна тую мавку «в умі держала», ще аж із того часу, як ти в Жабориці мені щось про мавок розказувала, як ми йшли якимсь лісом з маленькими, але дуже рясними деревами. Потім я в Колодяжному в місячну ніч бігала самотою в ліс (ви того ніхто не знали) і там ждала, щоб мені привиділася мавка. І над Нечімним вона мені мріла, як ми там ночували — пам'ятаєш? — у дядька Лева Скулинського… Видно, вже треба було мені її колись написати, а тепер чомусь прийшов «слушний час» — я й сама не збагну чому. Зчарував мене сей образ на весь вік. <…> А от досада, що ніяк не можна по-нашому перекласти «Märchendrama» — «драма-феєрія» те, та не те. Як би його сказати? «Драма-казка» чогось незграбно, правда?[28]
<…> «Лісову пісню» я потім так відхорувала, що боялася повороту зимової історії, інші речі менших нападів коштували, але жадна не минула дарма, — вже нехай ніхто не скаже, що я «ні горівши, ні болівши» здобуваю собі «лаври», бо таки в буквальному значенні горю й болію кожнісінький раз.[29]Уривки листа до Олени Пчілки (2 січня 1912)

  — Леся Українка
  •  

Я і про «Лісову пісню» думала, що всі тільки сміятимуться з сеї «старомодної романтики», а її, здається, признано за мій chef d'oeuvre.[30]Уривок листа до сестри Ольги (18 жовтня 1912)

  — Леся Українка
  •  

Хочеться при тому відзначити, що, вихована, в безмежній пошані до Шевченка, Леся, ніколи тої пошани не зраджуючи, ще замолоду не стала на шлях епігонського наслідування Кобзаря, маючи з ним, проте, спільну рису — широке використання народнопоетичних елементів, які розцвіли пишним цвітом у перлині великої поетеси — «Лісовій пісні»…[31]
<…> І останні роки життя поетеси, роки створення «Лісової пісні», «Камінного господаря», «Оргії» — це роки найвищого титанічного зльоту великої поетеси і найповніше виявлення саме драматургічного, трагедійного її хисту.[32]
<…> Зовсім осібно, як чарівний заквітчаний острів, височіє в творчій спадщині Лесі Українки драма-феєрія «Лісова пісня».[33]
<…> Чарівлива Мавка в «Лісовій пісні», фантастична істота, що має в собі востократ більше людського, ніж червонощока, дебела й моторна Килина, м'якосердий і слабодухий Лукаш з його глибоко артистичною натурою, мудрий друг природи дядько Лев, та навіть і такі міфічні персонажі, як «Той, що греблі рве», «Той, що в скалі сидить», Водяник, Русалка, Перелесник — усі вони живуть своїм повним життям, усі вони мають своє обличчя, свій голос, свою мову…[34]
<…> «Оргія», «Камінний господар», «Лісова пісня» — це такі зльоти творчого генія, що вищі за них важко собі уявити. Це — діамантовий вінець Лесі Українки.[35]«Слово про Лесю Українку»

  Максим Рильський
  •  

В Лесиній «Лісовій пісні» нема ні одного персонажа, ні одного повір'я, ні одної мелодії, щоб були мені незнайомі, — все то мої давні знайомі поліські, все те я чула і знала ще в Колодяжному. Для мене нема найменшого сумніву, що здогади різних літературознавців про те, під яким впливом Леся написала свою «Лісову пісню» (тут фігурує і Гоголь, і Гауптман, і навіть Римський-Корсаков), зовсім марні, бо написала вона її, як сама каже в листі до матері, тому, що затужила за рідними волинськими лісами і за всіми тими істотами, що ними заселяла ті ліси уява старих і молодих волиняків-поліщуків, Лесиних приятелів дитячих і юнацьких днів.[36]
<…> Коли перечитую «Лісову пісню» або дивлюся на неї на сцені, зараз мені в уяві стає Нечімне з його краєвидом, з тими людьми, що були там з нами. Коли бачу на сцені в «Лісовій пісні» чи в краєвиді, чи в постатях, чи в одежі, чи у вимові щось не так, як було в Нечімному, то воно мене аж мучить, настільки «Лісова пісня» пов'язана в моїй уяві з Нечімним і взагалі з нашим рідним Волинським Поліссям.[37]«З моїх споминів»

  Ольга Косач-Кривинюк
  •  

Сіра нитка поетичного песимізму сплітається в цій пісні з глибокою, ніжно зворушливою вірою в чудодійний вплив мистецтва на долю людини — явище, аналогічне сплетенню щирого романтизму в душі поетеси з ясним і рівним, неодноразово холодним, поглядом раціоналістки на людей і світ.[38]«Вихід слова»

  — Степан Тудор
  •  

Як це не дивно на перший погляд — лісова царівна Мавка ближча до людей, ніж Долорес. Навіть більше, Мавці властивий справжній гуманізм — любов до людей, а не до одного тільки Лукаша.[39]
<…> Мавка органічно злита з персоніфікованою природою, що поділяє переживання героїні, прагне допомогти їй. Картини природи в «Лісовій пісні» завжди відповідають настроям Мавки і змінюються разом з ними. Символічними є навіть пори року, в які розквітає і в'яне її щастя.[40]«Образ Долорес в драмі Лесі Українки „Камінний господар“»

  — Єлизавета Савельєва
  •  

Але, безперечно, апофеозом творчості Лесі Українки була «Лісова пісня», драма-феєрія, написана влітку 1911 року.
<…> Вона і всім дає ось уже стільки дорогих років радості відкриття неповторного світу української міфології, природи, звичаїв, самої душі народу.
І в той же час, можливо, це був перший екологічний зойк.
Перша пересторога. Перше благання: «Не рубай!»
Перше попередження, що зрада може перетворити на вовка.
Що все може піти прахом. І тоді по лісах блукатиме тільки наша загублена Доля.[41]«Поет, що ішов сходами гігантів»

  Ліна Костенко
  •  

Мавка … є просто прекрасна, наївна, чиста дитина лісу, втілення бездоганної, безгрішної природи. Вона не страждала ніколи, бо згідно з ідеями неоромантиків, та зрештою і Ніцше — природі є чуже страждання. … Мавка є добра від природи .., знає ціну радости, але не розуміє й не цінить, як і решта духів, страждання.[42]
<…> В «Лісовій пісні» авторка хотіла висловити на тлі фантастики і фабули, … ідею, а саме, що в кожній людині, яку ще не зробили людські будні і турботи своїм рабом, є нахил до краси, є туга за ідеалом, є те, що зве Мавка «цвітом душі», котрий «скарби творить, а не відкриває», хоча часто людина сама в собі того не бачить.[43]
<…> Але найчастіше життєві будні (Килина), матеріялізм, як антитеза ідеалізмові, приглушують той «цвіт душі», вбивають щастя, відривають від прекрасної і чистої природи і викривлюють взаємини, зводячи їх часто до утилітаризму.[43]««Лісова пісня» Л. Українки та «Затоплений дзвін» Гавптмана»

  Роман Задеснянський

Примітки[ред.]

  1. а б в г Лісова пісня, 1976, с. 215
  2. Лісова пісня, 1976, с. 217
  3. Лісова пісня, 1976, с. 218
  4. Лісова пісня, 1976, с. 269
  5. Лісова пісня, 1976, с. 249
  6. Лісова пісня, 1976, с. 283
  7. а б Лісова пісня, 1976, с. 288
  8. Лісова пісня, 1976, с. 228
  9. а б Лісова пісня, 1976, с. 246
  10. Лісова пісня, 1976, с. 248
  11. Лісова пісня, 1976, с. 260
  12. Лісова пісня, 1976, с. 212-213
  13. Лісова пісня, 1976, с. 265
  14. Лісова пісня, 1976, с. 271
  15. Лісова пісня, 1976, с. 208
  16. Лісова пісня, 1976, с. 212
  17. Лісова пісня, 1976, с. 263
  18. а б Лісова пісня, 1976, с. 281
  19. Лісова пісня, 1976, с. 284
  20. Лісова пісня, 1976, с. 276
  21. Лісова пісня, 1976, с. 209
  22. Лісова пісня, 1976, с. 204-205
  23. Лісова пісня, 1976, с. 291
  24. Ось! (франц.).
  25. Зібрання творів. Том 12, 1979, с. 355
  26. Зібрання творів. Том 12, 1979, с. 373
  27. Зібрання творів. Том 12, 1979, с. 374
  28. Зібрання творів. Том 12, 1979, с. 378-379
  29. Зібрання творів. Том 12, 1979, с. 380
  30. Зібрання творів. Том 12, 1979, с. 414
  31. Слово про Лесю Українку, 1986, с. 433
  32. Слово про Лесю Українку, 1986, с. 435
  33. Слово про Лесю Українку, 1986, с. 443
  34. Слово про Лесю Українку, 1986, с. 444
  35. Слово про Лесю Українку, 1986, с. 444-445
  36. Публікації, статті, дослідження. Том ІІІ, 1960, с. 338-339
  37. Публікації, статті, дослідження. Том ІІІ, 1960, с. 340
  38. Публікації, статті, дослідження. Том ІІІ, 1960, с. 125-126
  39. Публікації, статті, дослідження. Том ІІІ, 1960, с. 247
  40. Публікації, статті, дослідження. Том ІІІ, 1960, с. 248
  41. Українка Леся. Драматичні твори / Упоряд. та авт. приміт. Р. П. Радишевський, О. Ф. Ставицький; Авт. передм. Л. Костенко; іл. худож. В. В. Василенка. — Київ: Видавництво художньої літератури «ДНІПРО», 1989. — С. 51-52 — ISBN 5-308-00309-2
  42. Критичні нариси. Том 4, б.р., с. 102
  43. а б Критичні нариси. Том 4, б.р., с. 107

Джерела[ред.]

  • Леся Українка. Публікації, статті, дослідження / Відп. ред. А. А. Каспрук; АН УРСР. Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка. — Київ: Вид-во АН УРСР, 1960. — Т. ІІІ. — 358 с.
  • Рильський М. Зібрання творів: в 20 т. / за ред. О. І. Дея. — Київ: Видавництво «Наукова думка», 1986. — Т. 12. — 536 с.
  • Українка Леся. Зібрання творів: в 12 т. / за ред. С. Д. Зубкова. — Київ: Видавництво «Наукова думка», 1976. — Т. 5. — 336 с.
  • Українка Леся. Зібрання творів: в 12 т. / за ред. В. Л. Микитася. — Київ: Видавництво «Наукова думка», 1979. — Т. 12. — 696 с.
  • Задеснянський Р. Критичні нариси. Творчість Лесі Українки. — В-во «Українська критична думка», б.р. — Т. 4. — 142 с.