Леся Українка

Леся Українка

Стаття Леся Українка у Вікіпедії

Галерея зображень у Вікісховищі

Ле́ся Украї́нка (справжнє ім'я: Лари́са Петрі́вна Ко́сач-Кві́тка; 1871 — 1913) — українська поетеса, письменниця, перекладач, культурний діяч.

• Contra spem spero! - Без надії сподіваюсь! (Див. також: Латинські вирази)

Contra spem spero!

Гетьте, думи, ви хмари осінні!

То ж тепера весна золота!

Чи то так у жалю, в голосінні

Проминуть молодії літа?

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Жити хочу! Геть, думи сумні!

• Боги в тім винні, що дали тобі пізнати правду, сили ж не дали, щоб керувати правдою.

• «Божая іскра» – то тяжке прокляття, дикий і лютий пожар.

• Будь проклята кров ледача, не за рідний край пролита.

• Вода боронить від огню живого,

Згорілу ж хату дарма поливати.

• Всі – жінки, коли вони кохають.

• Геройство мусить мати нагороду, се і Боги, і люди признають.

• Гумор найкраще враження робить при серйозному тоні.

• Для гордої і владної душі життя і воля – на горі високій.

• І доки рідний край Єгиптом буде? Коли новий загине Вавилон?

• Завжди терновий вінець

Буде кращий, ніж царська корона.

Завжди величніша путь

На Голгофу, ніж хід тріумфальний. («Завжди терновий вінець…», 1900)

• Земля не пекло, люди не прокляті, і радощі не гріх, а Божий дар.

• З рук смерті люди дістають безсмертя.

• Краса – змагання до досконалості.

• Люди й покоління – се тільки кільця в ланцюгу великім всесвітнього життя, а той ланцюг порватися не може.

• Мене любов ненависті навчила.

• Не єдиним хлібом живе людина, але кожним словом, що з Божих уст виходить. (див. також: Біблія)

• Немає честі нападати ззаду.

• Сором – хилитися і долі коритися.

• Тоненька смужка брехню від правди ділить у минулім, а в прийдешньому нема вже й смужки.

• Не раз, хто забувається про завтра, той має вічність.

• Хто зрікся всього, а себе не зрікся, не любить той.

• Хто не жив посеред бурі, той ціни не знає силі.

• Трудно вірить, щоб погану одіж могла носить якась ідея гарна.

• Хто на розпутті прожив все життя, не піде ні в рай, ані в пекло.

• Врятуєш душу, коли загубиш тіло.

• Кров без любові викупить не може.

• Хто по неволі согрішив, той чистий.

• Пекло страшніше горить в нашім краю.

• Хто не був високо, той зроду не збагне, як страшно впасти.

• Чесний покриву не потребує.

• Над всіх старшин найстарша правда.

• Крила знов на волі виростають у соколів приборканих.

• Не в ідеї сила, а в самій крові!

• Не поет, хто забуває

Про страшні народні рани,

Щоб собі на вільні руки

Золоті надіть кайдани!

• То не любов, що присяги боїться.

• Меча важкого рукоять

Не важча від старої ліри.

• Малоросійство – це не політика і навіть не тактика, лише завжди апріорна і тотальна капітуляція.

• Для згаслих душ і безкорінних рас

Однаково ворожі – степ і море.

• Смерть – це велика всесвітня, космічна самота.

• На ділі каймося, не на словах.

• Що сльози там, де навіть крові мало!

• Одвага наша – меч, политий кров'ю.

• Сором мовчки гинути й страждати,

Як маєм у руках хоч заржавілий меч.

• Смуток – не робота.

• Сум не має дна.

• Ту брехню, що справдиться, всі правдою зовуть.

• Тільки зрада шлюб християнський розлучити може. А справжній – тільки смерть.

• Усе відбивається в пісні, як в морі.

• Ти мене убити можеш, але жити не примусиш!

• Хіба крові не варта краса?

• Терпіть кайдани – то всесвітський сором, забуть їх, не розбивши, – гірший стид.

• Коли хто вмів одважно йти на страту,

Той мусить все одважно зустрічать.

• Не поет, у кого думки не літають вільно в світі,

А заплутались навіки в золотії тонкі сіті..

• Хто любить, той уподобитись може до любого і тілом, і душею.

• Як може бути, щоб тіла ходили вкупі,

Але душі двома шляхами й врозтіч?

• Хто визволяє сам, той буде вільний,

Хто визволить кого, в неволю візьме.

• Той тільки вільний від громадських пут,

Кого громада кине геть від себе.

• При світлі волі всі краї хороші,

Всі води гідні відбивати небо,

Усі гаї подібні до Едему!

• Права без обов’язків – то сваволя.

Ніхто не має більшої любові,

Як той, що душу поклада за друзів.

• Поетична мова – це найприродніша мова.

• Хай же промінь твоїх думок

Поміж нами сяє, –

«Огню іскра великого»

Повік не згасає.

• Солодка хвала від ворога на полі бою, та не в полоні!

• …Щоб не плакать, я сміялась. (вірш «Як дитиною, бувало…», 1897)

• Язви гоїть вогонь.

Джерела

• Українська афористика Х-ХХ ст. Під загальною редакцією Івана Драча та Володимира Черняка. — Київ: Видавничий центр «Просвіта», 2001