Ервін Роммель

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до: навігація, пошук
Ервін Роммель
Bundesarchiv Bild 146-1985-013-07, Erwin Rommel-2.jpg
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії
Commons-logo.svg Галерея зображень у Вікісховищі

Е́рвін О́йген Йога́ннес Ро́ммель — німецький воєначальник часів Третього Рейху, генерал-фельдмаршал (1942) Вермахту.

Цитати[ред.]

  •  

Мужність, яка йде проти військової доцільності, — дурість. А якщо вона йде від командира, ще й безвідповідальність. — Гарт Ліддел сер Басіл, «Папери Роммеля», ст. 347

 

 

Courage which goes against military expediency is stupidity, or, if it is insisted upon by a commander, irresponsibility.

  •  

Коли я сказав, що британські винищувачі-бомбардувальники кинули на мої танки 40 бомб, то рейхсмаршал, вважаючи себе зачепленим цим, вимовив: «Це абсолютно неможливо. Американці знають тільки, як робити леза для гоління». Я відповів: «Ми могли зробити такі ж леза, пане рейхсмаршале». — Гарт Ліддел сер Басіл, «Папери Роммеля», ст. 295

 

 

When I said that British fighter-bombers had shot up my tanks with 4O-mm. shells, the Reichsmarschall, who felt himself touched by this, said: «That s completely impossible. The Americans only know how to make razor blades.» I replied: «We could do with some of those razor blades, Herr Reichsmarschall.»

  •  

Смертельна небезпека є ефективною протиотрутою від нав'язливих ідей.

 

 

Mortal danger is an effective antidote for fixed ideas.

  •  

Бути прикладом для своїх підлеглих — це обов'язок на все життя. Ніколи не жалійте себе. І нехай війська бачать, що ви витривалі при втомі і випробуваннях. Тактика і вихованість командира навчить підлеглих чинити, як він. Не наказуйте надмірно різко і жорстоко, тому що це вказує на недоліки людини, яка хоче їх приховати.

 

 

Be an example to your men, in your duty and in private life. Never spare yourself, and let the troops see that you don't in your endurance of fatigue and privation. Always be tactful and well-mannered and teach your subordinates to do the same. Avoid excessive sharpness or harshness of voice, which usually indicates the man who has shortcomings of his own to hide.

  •  

Не треба судити всіх у світі за якостями солдата: в іншому випадку ми будемо нецивілізованими.

 

 

One must not judge everyone in the world by his qualities as a soldier:
otherwise we should have no civilization.

  •  

Я волів краще, якби він дав мені ще одну дивізію. — Коли Гітлер зробив Роммеля фельдмаршалом.

 

 

I would rather he had given me one more division

  •  

Мистецтво концентрувати всі сили в одній точці змушує прориватися і захищати свої фланги, а потім проникати глибоко в тил ворога, як блискавка, перш ніж той встигне відреагувати.

 

 

The art of concentrating strength at one point, forcing a breakthrough, rolling up and securing the flanks on either side, and then penetrating like lightning deep into his rear, before the enemy has time to react.

  •  

Якщо одна людина бореться проти іншої, то переможцем стане той, хто може перемогти у ще одному раунді — додатковому.

 

 

In a man to man fight the winner is the one who puts an extra round in his magazine.

  •  

Піт економить кров, кров зберігає життя, а мізки зберігають і те, і інше.

 

  •  

Найкращий стратегічний план марний, якщо він не може бути виконаний тактично.

 

Цитати про Ервіна Роммеля[ред.]

  •  

Існує реальна небезпека того, що Роммель перетворюється на розумного чарівника або пугало наших військ, які говорять багато про нього. — В директиві до його офіцерів під назвою «Роммель, лис пустелі» (англ. Rommel, The Desert Fox, 1951) під редакцією Десмонда Янга, ст. 7

 

 

There exists a real danger that our friend Rommel is becoming a kind of magical or bogey-man to our troops, who are talking far too much about him.

  — Британський генерал Клод Окінлек.
  •  

Він чудовий гравець, не залежачи від проблем з харчуванням і презирливої опозиції… Його запал і сміливість завдали тяжкі біди нам, але він заслуговує віддання честі, що я і зробив — і не без докорів з боку суспільства — в Палаті Общин у січні 1942 року, коли я говорив про нього: «Нам протистоїть сміливий і вправний опонент, і, я можу сказати, що ця війна йде на спустошення».
Крім того, він заслуговує поваги, тому що німецький солдат йому вірний, він зненавидів Гітлера і всі його роботи, і взяв участь у змові, щоб врятувати Німеччину, змістивши маніяка і тирана. За це він пожертвував своїм життям. У темних війнах сучасної демократії лицарство не знаходить місця… Однак, я не шкодую і не буду відрікатися від нагород, які «дав» Роммелю, але його нечесно судили. — Книга «Друга Світова війна», Том 3: «Великі союзники» (англ. The Grand Alliance, 1950), ст. 177

 

 

He was a splendid military gambler, dominating the problems of supply and scornful of opposition… His ardor and daring inflicted grievous disasters upon us, but he deserves the salute which I made him — and not without some reproaches from the public — in the House of Commons in January 1942, when I said of him, «We have a very daring and skillful opponent against us, and, may I say across the havoc of war, a great general.»
He also deserves our respect because, although a loyal German soldier, he came to hate Hitler and all his works, and took part in the conspiracy to rescue Germany by displacing the maniac and tyrant. For this, he paid the forfeit of his life. In the sombre wars of modern democracy, chivalry finds no place… Still, I do not regret or retract the tribute I paid to Rommel, unfashionable though it was judged.

  Вінстон Черчилль
  •  

Роммель завжди діяв, як тонізуючий засіб на свої війська. Кожен, хто одного разу потрапляв під чарівність цієї особистості, той перетворювався на справжнього солдата. Однак, жорстоке навантаження Роммеля здавалося ніколи не закінчиться, здавалося, він знав точно, як супротивник реагує на його удари. Також Роммель мав виняткову фантазію і ніби в нього не було страху взагалі і що його люди обожнювали його. — Про роль Роммеля в битвах Першої світової війни, у книзі «Лицарський хрест: Життя фельдмаршала Ервіна Роммеля» (англ. Knight's Cross: A Life of Field Marshal Erwin Rommel, 1994), гл. 3, «Гірський батальйон» (нім. Gebirgsbataillon), ст. 40

 

 

Rommel’s presence, as ever, acted as a tonic on his troops. Anybody who once came under the spell of his personality, a brother officer wrote, turned into a «real soldier». However tough the strain Rommel seemed inexhaustible, seemed to know exactly how the enemy would probably react. The same officer wrote that Rommel had an exceptional imagination, seemed to know no fear whatsoever, and that his men «idolized him».

  — Давід Фрейзер
  •  

Стриманість, навіть лицарство… відрізняли бійців з обох боків протягом всієї кампанії в Північній Африці… Роммель був прикладом лідерства. Коли Гітлер наказав захопити британських снайперів, Роммель викинув наказ у сміттєвий кошик. Він наполягав на тому, щоб союзні солдати, котрі потрапили до полону отримували такі ж пайки, як і він. Він написав книгу під назвою: нім. «Krieg ohne Hass» (Війна без ненависті). Спогади про кампанію в Північній Африці свідчать, що вона була лютою і жорстокою, відбувалося багато битв, вороги зберігали один до одного терпіння, сьогодні, здається, це неможливо уявити. — У книзі «Убивство Роммеля» (англ. Killing Rommel, 2009), ст. 7

 

 

Self-restraint, even chivalry… distinguished the combatants on both sides throughout the North Africa campaign… The leading exemplar of this code was Rommel himself. When orders from Hitler mandated the execution of captured British commandos, Rommel tossed the document into the trash. He insisted that Allied prisoners receive the same rations and medical care as he himself was given. He even wrote a book about the conflict called Krieg ohne Hass (War Without Hate). Memoirs of the North Africa campaign attest that, fierce and brutal as much of the fighting was, relations between individual enemies retained a quality of forbearance that seems, today, almost impossible to imagine.[1]

  — Стівен Прессфілд
  •  

Роммель завоював світову повагу за його військовий талант. Він був легендарним. (…) Роммель нагадує романтичне лицарське минуле — і був справжнім військовим офіцером. Роммель був найкращим німецьким генералом. Ви повинні пам'ятати, що вся Європа в той час була в руках нацистів. Американці тоді ще не вступили у війну. Росію атакували 166 нацистських дивізій. Справи були погані. І Роммель у боротьбі за найбільшу пустелю і його Африканський корпус, який бив прикладом британців, штовхав їх назад до Каїру. Це був випадок, коли військова міць була втрачена там.

 

 

Rommel had gained the world’s respect for his military genius. He was a legend. (…) Rommel was reminiscent of the more romantic, chivalrous days of old — and was a genuinely humane military officer. Rommel was Germany’s best General. You have to remember all of Europe was in Nazi hands at the time. The Americans hadn't entered the war yet. Russia was being attacked by 166 Nazi divisions. Things were grim. And Rommel, the greatest desert fighting general of all time, and his Africa Korps, were kicking the British's butt, pushing them back to Cairo. It became a case where the war might have been lost right there.

  — Стівен Прессфілд[2]
  •  

Гітлер наказав йому кілька разів: «Стій і помри». До останнього патрона, до останньої людини. Стратити і катувати в'язнів. Він проігнорував ці накази.

 

 

He was ordered several times by Hitler to «Stand and Die». To fight to the last bullet, the last man. To execute and torture prisoners. He defied those orders.

  — Стівен Прессфілд [2]
  •  

Близько 12:00 темно-зелений автомобіль з берлінським номером зупинився біля нашої хвіртки. Єдиним чоловіком в будинку, крім мого батька був капітан Алдінгер (помічник Роммеля), тяжко поранений ветеран війни. Два генерала — Бургдорф, потужний рум'яний чоловік, і Майзель, маленький та стрункий — вийшли з автомобіля і увійшли до будинку. Вони ввічливо і шанобливо попросили батька поговорити з ними наодинці. Алдінгер і я вийшли з кімнати. «Вони не збираються його заарештовувати», — подумав я з полегшенням, коли піднявся наверх, щоб знайти книгу для читання.
Через кілька хвилин я почув, як батько пішов нагору і зайшов до кімнати моєї матері. Бажаючи дізнатися в чому справа я встав і зайшов за ним у кімнату. Він стояв посеред кімнати з блідим обличчям. «Ходімо зі мною», — сказав він жорстко. Ми пішли в мою кімнату. «Я щойно розповів твоїй матері, — почав він повільно, — що я помру через 15 хвилин». Він був спокійний і продовжив: «Загинути від рук своїх людей важко. Але будинок оточений і Гітлер сказав, що я зрадив Батьківщину. «За мої заслуги в Африці», — процитував він саркастично. — У мене є можливість померти від отрути. Два генерала привезли її з собою. Смерть за 3 секунди. Якщо я прийму її, то знущатися над моєю родиною, тобто вами, не будуть. Вони залишать своїх співробітників у спокої».
«Ви в це вірите?» — перебив я його.
«Так, — відповів він. — Я в це вірю. Це в їхніх інтересах, аби побачити, що ця справа не виходить назовні. Я взяв з них обіцянку залишити вас у спокої. Якщо хоч слово про все це просочиться, вони більше не будуть пов'язані даною обіцянкою».
Я сказав: «Хіба ми не можемо захиститися…» Він перебив мене.
«У цьому немає сенсу, — вимовив він. — Краще один помре, ніж будуть убиті всі в перестрілці. Але у нас практично немає набоїв».

 

 

At about twelve o'clock a dark-green car with a Berlin number stopped in front of our garden gate. The only men in the house apart from my father, were Captain Aldinger, a badly wounded war-veteran corporal and myself. Two generals — Burgdorf, a powerful florid man, and Maisel, small and slender — alighted from the car and entered the house. They were respectful and courteous and asked my father's permission to speak to him alone. Aldinger and I left the room. «So they are not going to arrest him,» I thought with relief, as I went upstairs to find myself a book.
A few minutes later I heard my father come upstairs and go into my mother's room. Anxious to know what was afoot, I got up and followed him. He was standing in the middle of the room, his face pale. «Come outside with me,» he said in a tight voice. We went into my room. «I have just had to tell your mother,» he began slowly, «that I shall be dead in a quarter of an hour.» He was calm as he continued: «To die by the hand of one's own people is hard. But the house is surrounded and Hitler is charging me with high treason. 'In view of my services in Africa',» he quoted sarcastically, «I am to have the chance of dying by poison. The two generals have brought it with them. It's fatal in three seconds. If I accept, none of the usual steps will be taken against my family, that is against you. They will also leave my staff alone.»
«Do you believe it?» I interrupted.
«Yes,» he replied. «I believe it. It is very much in their interest to see that the affair does not come out into the open. By the way, I have been charged to put you under a promise of the strictest silence. If a single word of this comes out, they will no longer feel themselves bound by the agreement.»
I tried again. «Can't we defend ourselves…» He cut me off short.
«There's no point,» he said. «It's better for one to die than for all of us to be killed in a shooting affray. Anyway, we've practically no ammunition.»

  — Ліддел, Гарт сер Басіл Генрі зі слів Манфреда Роммеля, «Папери Роммеля» [3]

Примітки[ред.]

  1. [1] Killing Rommel
  2. а б [2] «Лидеры с характером, рыцарством и смелостью — в прошлом?»
  3. [3] «The Rommel Papers» B. H. Liddell Hart

Джерела[ред.]