Габрієль Гарсія Маркес

Матеріал з Вікіцитат
Ґабрієль Ґарсія Маркес
Я хочу, аби мене пам'ятали не як автора «Ста років самотності» чи лауреата Нобелівської премії, а як газетяра[1]
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі
Підпис письменника

Ґабріє́ль Хосе́ де ла Конкордія Ґарсі́я Ма́ркес (6 березня 1927 – 17 квітня 2014) — колумбійський письменник-прозаїк, журналіст, видавець і політичний діяч; лауреат Нобелівської премії з літератури (1982).

Цитати[ред.]

  •  

Без сумніву, першою сенсаційною новиною — після створення світу — стало вигнання Адама і Єви з раю. То була б незабутня перша шпальта: «Адама і Єву вигнано з раю» (вісім колонок). «В поті чола свого їстимеш хліб», — сказав Бог — «Ангел з вогненним мечем виконав учора вирок і стає на чати Едему». — «Яблуко стало причиною трагедії»[2]. — «Провісники»//«Ель Еспектадор», Богота, 10 серпня 1954 року

  •  

Благополучна старість – це вміння домовитися зі своєю самотністю[3].

  •  

Два критики з Барселони здивували мене відкриттям, що «Осінь патріарха» має ту ж структуру, що й третій фортепіанний концерт Бели Бартока. Мене це дуже потішило, бо я захоплююсь Белою Бартоком, а особливо цим концертом, проте я так і не зміг зрозуміти аналогій тих двох критиків[4]. — «Поезія — доступна дітям»//«Ель Паїс», Мадрид, 27 січня 1981 року

  •  

Завжди буде людина, яка читатиме статтю на розі аптеки, і завжди (через люб'язність) буде група громадян, готових її слухати — хоча б для того, аби відчути демократичну насолоду не погоджуватись[2]. — «Провісники»//«Ель Еспектадор», Богота, 10 серпня 1954 року

  •  

Загалом кажучи, ми, письменники Латинської Америки і Карибів, мусимо визнати, поклавши руку на серце, що дійсність є кращим письменником, ніж ми. Нашим призначенням, і, можливо, нашим блаженством, є намагатись скромно її наслідувати — так добре, як тільки ми можемо[5]. — «Ще трохи про літературу і дійсність»//«Ель Паїс», Мадрид, 1 липня 1981 року

  •  

Коротко кажучи, курс літератури немав би бути чимось більшим, ніж добрим путівником світом книжок. Будь-яка інша претензія може лише злякати дітей. Думаю я, тут, за лаштунками[6]. — «Поезія — доступна дітям»//«Ель Паїс», Мадрид, 27 січня 1981 року

  •  

Люди старіють, тому що перестають любити.

  •  

Людина вмирає не тоді, коли повинна, а тоді, коли може. — «Сто років самотності»

 

ісп. Uno no se muere cuando debe, sino quando puede[7].

 
Ця цитата була обрана цитатою дня 17 квітня 2016 року.
  •  

Людина так любить одноразові речі тому, що вона і сама одноразова.

  •  

Мабуть, я дуже наївний читач, бо ніколи не думав, що романісти хочуть сказати щось більше, ніж кажуть. Коли Франц Кафка каже, що Ґреґор Замза якось уранці прокинувся, перетворившись на комаху, я не думаю, що це є символом чогось, і єдине, що мене завжди інтригувало: що то за комаха могла бути[4]. — «Поезія — доступна дітям»//«Ель Паїс», Мадрид, 27 січня 1981 року

  •  

Насамперед я є журналістом. Усе життя був журналістом. Мої книжки — це книжки журналіста, навіть якщо це малопомітно[8].

  •  

Насправді не повинно бути обов'язкових книжок, книжок на покуту, і найздоровіший спосіб — покинути читання на тій сторінці, коли воно стає нестерпним. Проте для мазохістів, які б воліли будь-що іти далі, є перевірений рецепт: класти нечитабельні книжки до туалету. Можливо, через кілька років доброго травлення вони зможуть дійти до щасливого кінця «Втраченого раю» Мільтона[9]. — «Література без страждань»//«Ель Паїс», Мадрид, 8 грудня 1982 року

  •  

Не знаю, хто сказав, що ми, романісти, читаємо романи інших письменників тільки задля того, аби з'ясувати, як вони написані. Гадаю, це правда Ми не вдовольняємося секретами, виставленими назовні сторінки, а вивертаємо її навиворіт, аби розгледіти шви. Певним чином, який неможливо пояснити, ми розбираємо книжку на основні частини і знову складаємо її, коли вже знаємо таємниці її власного годинникового механізму[10]. — «Мій особистий Гемінґвей»//«Ель Паїс», Мадрид, 29 липня 1981 року

  •  

Нещодавній приклад двох незугарних радянських письменників, яких засудили до каторжних робіт в Сибіру — не за те, що вони писали зле, а тому, що були незгодні зі спонсором, — свідчить, наскільки небезпечним може бути письменницьке ремесло при режимі, який є недостатньо зрілим, аби визнати одвічну істину, що ми, письменники, є зловмисниками, яких ідеологічні корсети, і навіть приписи закону, тиснуть більше, ніж черевики[11]. — «Злигодні письменника»//«Ель Еспектадор», Богота, липень 1966 року

  •  

Натхнення приходить тільки під час роботи.

  •  

Особисто я думаю, що письменник як такий має тільки один революційний обов'язок — писати добре. Його нонконформізм — при будь-якому режимі — є найважливішою умовою, яку не можна компенсувати, бо письменник-конформіст, дуже ймовірно, є бандитом і вже точно — поганим письменником[11]. — «Злигодні письменника»//«Ель Еспектадор», Богота, липень 1966 року

  •  

Писати книжки — самогубне ремесло. Жодне не вимагає стільки часу, роботи, такої посвяти порівняно з безпосередніми прибутками. Не думаю, що є багато читачів, які, прочитавши книжку, запитають себе, скількох годин мордувань і родинних незгод коштували авторові ці двісті сторінок і скільки він отримав за свою роботу[12]. — «Злигодні письменника»//«Ель Еспектадор», Богота, липень 1966 року

  •  

Професор літератури Гаванського гуманітарного інституту багато годин відводив аналізу «Ста років самотності» і доходив висновку — заразом втішного і гнітючого, — що роман не пропонує жодного рішення. Що врешті-решт переконало мене в тому, що манія тлумачення з часом стає новою формою вимислу, яка іноді доходить до безглуздя[4]. — «Поезія — доступна дітям»//«Ель Паїс», Мадрид, 27 січня 1981 року

  •  

Рвати оповідання це щось непоправне, бо писати їх — однаково, що заливати бетон. Натомість писати роман — це наче класти цеглу. Іншими словами: якщо оповідання не тужавіє з першої спроби, краще не наполягати. З романом легше: можна почати заново. — «Як написати роман?»//«Ель Паїс», Мадрид, 25 січня 1984 року

  •  

У своїх тривалих мандрівках по стількох дорогах світу я завжди думав, що ми, сучасні люди, є уцілілими на повороті. Кожен із них — це виклик сліпій долі. Достатньо лиш, аби з транспортним засобом, що їде попереду нас, за поворотом щось сталося, щоб ми назавжди втратили можливість про це розповісти[13]. — «Привиди доріг»//«Ель Паїс», Мадрид, 19 серпня 1981 року

  •  

У цих книжках є стільки розслідувань, перевірки даних, історичної точності, достовірності фактів, що по суті вони є великими белетризованими або вигаданими репортажами, але методи дослідження та оперування інформацією є журналістськими[14]. — Про свою белетристку, з інтерв'ю

  •  

Це був один із рутинних епізодів передвиборної кампанії, що проводилася кожні чотири роки, Зранку приїхали фургони з комедіантами, Потім прибули машини з індійцями, яких наймають і возять по містечках для створення юрби під час громадських акцій[15].

  •  

Часто доля республіки більше залежить від одного голяра, ніж від усіх її президентів — як здебільшого, за словами поета, доля геніїв залежить від акушера[16]. — «Президентський голяр»//«Ель Еральдо», Баранкілья, 16 березня 1950 року

  •  

Я народився на Карибах. Я знаю тут кожну країну, кожен острів, і, може, звідси моя фрустрація через те, що ніколи я не придумав і не спромігся зробити нічого, що було б дивовижнішим. ніж сама дійсність. Найбільше, що я міг зробити — це транспортувати її поетичними засобами, але немає жодної лінії у жодній із моїх книжок, яка б не вкоренилася в реальній події[5]. — «Ще трохи про літературу і дійсність»//«Ель Паїс», Мадрид, 1 липня 1981 року

  •  

Я не ношу капелюха, аби не мусити перед кимось його знімати. — «Полковнику ніхто не пише»

 

ісп. No lo[sombrero] uso para no tener que quitármelo delante de nadie[17].

Помилково приписують[ред.]

В Інтернеті поширені збірки цитат із заголовками на кшталт «13 фраз про життя», які підписують ім'ям Маркеса. Однак ці вислови не зустрічаються в жодному із творів Маркеса, ані в зафіксованих інтерв'ю[18].

  •  

Я люблю тебе не за те, хто ти, а за те, хто я, коли я з тобою.

  •  

Жодна людина не заслуговує твоїх сліз, а ті, хто заслуговують, не змусять тебе плакати.

  •  

Справжній друг — це той, хто буде тримати тебе за руку і відчувати твоє серце.

  •  

Ніколи не переставай посміхатися, навіть коли тобі сумно: хтось може закохатися в твою посмішку.

  •  

Можливо, в цьому світі ти всього лише людина, але для когось ти — весь світ.

  •  

Не витрачай час на людину, яка не прагне провести його з тобою.

  •  

Не плач, тому що це закінчилося. Посміхнися, тому що це було.

  •  

Завжди знайдуться люди, які заподіють тобі біль. Потрібно продовжувати вірити людям, просто бути трохи обережнішим.

Примітки[ред.]

Джерела[ред.]

  • Афоризмы и высказывания Г. Г. Маркеса (рос.)
  • Маркес, Ґабріель Ґарсіа. Смерть назавжди там, за коханням. Оповідання / З ісп. пер. Ірина Бонацька. — «Всесвіт» № 7/8., 2013. — С. 95-101.
  • Мудрість віків: вибр. афоризми / упоряд. М. О. Пушкаренко. — К.: Богдана, 2009. — С. 70.