Вернадський Володимир Іванович

Матеріал з Вікіцитат
Вернадський Володимир Іванович
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Вернадський Володимир Іванович (1863 — 1945) — видатний український та російський філософ, природознавець, мислитель, засновник геохімії, біогеохімії та радіогеології, космізму. Засновник і перший голова Академії наук України (1918-1919).

Цитати[ред.]

  •  

Вся історія науки на кожному кроці показує, що окремі особистості були більш праві у своїх твержденнях, ніж цілі корпорації вчених чи сотні й тисячі дослідників, які дотримувалися панівних поглядів.

 

Вся история науки на каждом шагу показывает, что отдельные личности были более правы в своих утверждениях, чем целые корпорации ученых или сотни и тысячи исследователей, придерживавшихся господствующих взглядов[1]

  • Завдання людини полягає у завданні найможливішої користі оточуючим.[2]
  • Вона [академія] повинна складатися з гуртків учених людей, що здобувають кошти для держави і оддаються науці та дослідчій роботі як справі свого життя, визнаній державою за державно важливу.[3]
  • Ті часи, коли наука і техніка йшли різними шляхами, минули, і тепер для вирішення суто технічних завдань користуються могутніми засобами, які дають математика та експериментальні науки, широко застосовуючи їх для розв'язання технічних задач лабораторним способом… Така спільна робота науки і техніки… особливо плідна і має вражаючі успіхи як у галузі технічного дослідження, так і в науковій творчості…[4]
  • Я зробив цей крок, бо вважав і вважаю принципово, що президент академій не повинен належати до будь-якої політичної партії під час свого президентства.[5]про свій вихід із партії кадетів на наступний день після обрання його президентом Академії наук
  •  

...Ви знаєте, як мені дорога Україна і як глибоко українське відродження проникає весь мій національний і особистий світогляд, і я вважаю, що на мою долю випало велике щастя взяти в ньому участь. Я вірю не тільки в його майбутнє, але й, зокрема, у майбутнє Київської Академії наук і Національної бібліотеки. ... І хоча в моєму світогляді відбувся під впливом подій глибокий зсув - моє ставлення до української культури та її майбутнього лишилося незачепленим - можливо, навіть у протиріччі з деякими з моїми життєвими віруваннями. Але я вважаю, що логічно доведені до кінця положення завжди невірні, при стиканні з життям у них обов'язково має бути ірраціональний елемент. Таким є - за мого теоретичного інтернаціоналізму й аристократизму духовної праці - моє ставлення до української, російської, слов'янської культури. Російська культура має бути російсько-українською.

 

...Вы знаете, как мне дорога Украина и как глубоко украинское возрождение проникает все мое национальное и личное мировоззрение, и я считаю, что на мою долю выпало большое счастье принять в нем участие. Я верю не только в его будущее, но и, в частности, в будущее Киевской Академии наук и Национальной библиотеки. ... И хотя в моем мировоззрении произошел под влиянием событий глубокий сдвиг - мое отношение к украинской культуре и ее будущему осталось нетронутым - может быть, даже в противоречии с некоторыми из моих жизненных верований. Но я считаю, что логически доведенные до конца положения всегда неверны, при соприкосновении с жизнью и в них непременно должен быть иррациональный элемент. Таким является - при моем теоретическом интернационализме и аристократизме духовной работы - мое отношение к украинской, русской, славянской культуре. Русская культура должна быть русско-украинской.[6]

Про Вернадського[ред.]

  • Десятиліттями, цілими століттями вивчатимуться і поглиблюватимуться його ідеї, а в працях відкриватимуться нові сторінки, які ставатимуть джерелом нових пошуків. Багато дослідників наснажуватимуться його гострою, настирливою, завжди геніальною творчою думкою; молодим поколінням він повсякчас буде вчителем у науці та яскравим взірцем плідно прожитого життя. [1]
Олександр Ферсман, радянський геохімік, віце-президент (1926—1929) Академії наук СРСР

Примітки[ред.]

  1. Вернадский В. И. Избранные труды по истории науки. — М., 1981. — 356 с. // С. 66, 67; online: ISA RAN Цит. по: Баландин Р. К. Борис Леонидович Дичков (1888—1966). — М.: Наука, 1983. — 157 с. online: f-lib, t-lib; переклад Юрій Дзядик BY-SA 4.0 2020.
  2. Аксіоми для нащадків. С. 27
  3. Аксіоми для нащадків. С. 39
  4. Аксіоми для нащадків. С. 40
  5. Аксіоми для нащадків. С. 41
  6. Лист Миколі Василенку, Петроград, Академия наук, 20. IV. 1921 г. ЦГАМЛИ Украины. Ф. 542. Оп. 1 Д. 20. Л. 22. Автограф. У кн. Онопрієнко В Л., Щербань Т.О. Джерела з історії Українського наукового товариства в Києві. - К.: ДП “Інформ.-аналіт. агентство”, 2008. - 352 с. ISBN 978-966-2142-47-1

Джерела[ред.]

  • Аксіоми для нащадків. Українські імена у світовій науці: Зб. нарисів / Упоряд. і передм. О. К. Романчука. – Л. : Львівська істор.-просвіт. організ. «Меморіал», 1992. – 544 с.