Аттіла Йожеф

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до: навігація, пошук
Аттіла Йожеф
József Attila.JPG
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії
Commons-logo.svg Галерея зображень у Вікісховищі

Йожеф Аттіла (угор. József Attila; 1905–1937) — угорський поет.

Цитати[ред.]

  • Блукало серце довго, вперто…
    І я до істини дійшов:
    Що тільки смертні можуть смертним
    Безсмертну дарувать любов.
(«Блукало серце довго…» / Пер. Анатолій Глущак // С. 54)
  • Ми маємо силу. Нас — живих і мертвих — багато,
    зійшлись на горі, аби праведну раду тримати.
(Соціалісти / Пер. Петро Іванов // С. 85)
  • О юнь моя, зелений гай!
    Гадалось, будеш ти вічиста…
    Тепер тужи і наслухай,
    як шелестить усохле листя.
(Я, мабуть, нагло пропаду / Пер. Микола Лукаш // С. 145)
  • Серце жінки — як нічліжка:
    кому треба на ніч ліжка?
    Скільки дурнів-тонкослізок
    тягом тягне до тих ліжок!
(Жіноче серце / Пер. Микола Лукаш // С. 37)
  • Тепер би я… Та вже не вернеш.
    Тепер я бачу її велич:
    прибравши хмари під косинку,
    Вона розводить в небі синьку.
(Мама / Пер. Микола Лукаш // С. 119)
  • Ще ти, людино, недоросла,
    та дійдеш зросту будь-що-будь!
    Батьки твої — любов і розум —
    тобі укажуть праву путь.
(Поетичне мистецтво / Пер. Микола Лукаш // С. 140)

Джерело[ред.]

  • Йожеф Аттіла. Поезії / Переклад з угорської. Упор. та передмова Кіри Шахової. — К.: Дніпро, 1986. — 158 с.